Товариство з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт” розпочало свою діяльність у червні 2001 року, маючи у своєму активі незначний капітал. Сьогодні – це група компанійторгової марки “ВІЛІЯ”, що мають в обробітку 18 500 га землі у Волинській та Рівненській областях, сім елеваторів, три борошномельні комплекси, власну лінію із переробки зерна, насіннєвий завод, чималий автопарк, власну торгову марку представлення продуктів переробки ( борошна та круп).
***
У головному офісі групи компаній ТМ “ВІЛІЯ”, що розташований у місті Луцьку на вулиці Мамсурова, шумно та багатолюдно. Адже зібрано майже увесь врожай та пора підбивати підсумки “польової” роботи. Нас зустрічає керівник та засновник групи компаній “Вілія” Євген Дудка, проводить до свого кабінету та просить трішки зачекати, адже до нього велика черга людей, з якими треба обговорити поточний стан справ, і чоловік з десять АТОвців, яким він теж повинен приділити увагу.
Після недовгого очікування Євген Степанович повертається з усмішкою та бадьорим настроєм, щоб поспілкуватися з Конкурентом на теми, в які він “влюбився”, та про те, чим зараз живе волинський аграрний бізнес.
“ХТО РАНО ВСТАЄ, ТОЙ ВСІХ ДОСТАЄ”
– Розкажіть трішки про себе. О котрій годині ви прокидаєтеся? Чи часто відвідуєте поля?
– Хто рано встає, той всіх достає (усміхається).
– Ви рано встаєте?
– Так. Наш топ-менеджмент приїжджає на роботу на сьому ранку. Є десятка основних керівників, які кожного дня саме о цій годині починають роботу. Графік розписаний за напрямками: один день – адміністративний/фінансовий, другий – комерційний (закупщики, трейдери), третій – аграрний, четвертий – логістичний, п’ятий – аграрний і субота – це мій формат.
Євген Степанович каже, що він не “кабінетний чоловік” та зручніше вмощується на кріслі навпроти мене, не пристає на мою пропозицію пересісти на своє звичне місце в центрі столу.
Особисто я до сьомої години вже на підприємстві, хочеться все оглянути до початку наради, а для власного задоволення трішки пройтися пішки, тому виїхати з дому потрібно в 6:15-6:30. Графік непростий, але я дозволяю собі обідній сон.
– А де спите, вдома?
– Так. Це займає 20-30 хвилин. Перекусив, поспав – і супер! І зовсім по-іншому на світ дивишся. Робота до пізнього вечора. Але, як не дивно, телефон не є таким, що працює нон-стоп. Вдалося все організувати так, що більшість питань вирішують керівники за напрямками.
(усміхається із задоволеним виразом обличчя)
– Як вам вдається з цим всім справлятися?
– Лівою ногою. Як футболісти забивають гол лівою ногою, так і вдається з цим всім справлятися. Фактично все залежить від команди і ві дого, наскільки глибоко ти делегуєш повноваження. Для того, щоб зрозуміти людину, яка працює у нашій команді, потрібен рік.
– Це випробувальний термін?
– Ні, трішки не так. Деякі управлінці притримуються позиції: є структура, функціональні обов’язки, і туди “запихають” людину. Ми ж, намагаємося зрозуміти її і використати найсильніші її сторони в нашій структурі.
Я завжди маю дискусії на цю тему. Бо можу бачити в людині потенціал, але не знайти ідеальне місце на фірмі. Процес підбору може зайняти тривалий час: може відбутися багато постановок, а буває і так, що доводиться прощатися з людьми. Але це буде відверто, без “виїдань”, прямо в лоб, з наданням певного часу для адаптації в суспільстві. Кажу так, як є.
“ЯКЩО БІЗНЕСМЕН ВЛЮБИТЬСЯ В ЯКУСЬ ТЕМУ, ТОДІ ВОНА ПІДЕ!”
– Чому вирішили займатися саме аграрним бізнесом?
– Я син голови колгоспу, споконвіку був в аграрній темі. З юнацьких років проявляв підприємницький хист: продавав вирощену картоплю, відгодованих биків. Ставши підприємцем, як і більшість, почав з торгівлі. Купував висівки, наймав автомобіль, їздив селами з торгівлею. Допомагала мені і моя майбутня дружина. З глибокого Полісся практично “не вилазили” майже три роки.
Наступною в роботі була давальницька схема переробки на ДП Луцьке КХП 2, ПзІІ “Боніта” – продовольча переробка зернових. З появою перших заощаджень пішли придбання перших підприємств. якими ми практично відновили елеваторну мережу. Адже в часи занепаду аграрного бізнесу практично занепала мережа хлібоприймальних підприємств. Це кінець 90-х – початок 2000-х років. В селі Мар’янівці Горохівського району елеватор “вмер”, в смт. Рожище елеватор “вмер”, в Сенкивичівці… практично всі, залишилося тільки Володимир-Волинське КХП.
– Що вам допомогло розвиватися і рухатися далі?
– У потрібний час опинився у потрібному місці. От і все. Що допомогло? Бажання. Просто було бажання. Якщо воно є – тисяча можливостей, його немає – тисяча причин Із самого початку наша команда ставила для себе високу планку, як доказ – гучна назва першого підприємства “Волинь-зерно-продукт” (а це 15 років тому, тепер це не просто назва).
– Чому вирішили створити групу компаній ТМ “ВІЛІЯ”?
–ТзОВ “Волинь-зерно-продукт” – це материнська компанія. Одним з перших виробничих підприємств був Луцький комбікормовий завод, який займався продажем борошна. Уявляєте, якби йогурти продавав “хімкомбінат”? Слава Богу, ми вийшли на якісне виробництво і коли вже досягнули стабільної якості, прийняли рішення створити власний бренд. Довго теж придумували, адже як ти корабель назвеш, так він і попливе. Я ризикнув і утворив назву від імен своїх дітей – Віталій і Лілія. Отримали – “Вілія”, а потім з’ясували, що таку назву носили і ніч перед Різдвом, і древні племена на сучасній території Волині.
Спочатку візуально наш логотип був представлений колосом, а потім ми зробили ребрендінг, яким займалася безпосередньо дружина. Що мені в ній подобається, це те, що вона має чудовий смак, зокрема і я – це її смак (сміється). Робота з логотипами є повністю полем її уяви.
– Що є головною вашою перевагою на ринку?
– Ми не такі, як інші: йдемо до клієнта. Чому так? Бо знаємо бізнес зсередини, ми пройшли всі його етапи ! Це допомагає нам набагато глибше зрозуміти клієнта. Щодо переваг, тобто на чому ми “виїхали” на ринок – це насамперед порядність в роботі (в той час, коли інші підприємства “кидали” своїх клієнтів і вічний негатив був до КХП), вчасні розрахунки, виконання своїх обіцянок.
КОЛИ ТИ КУПУЄШ СТАРИЙ АВТОМОБІЛЬ, СПОЧАТКУ ЛАГОДИШ ДВИГУН
– Хочеться трішки порозмовляти про специфіку аграрного бізнесу. Ми вже торкалися теми елеваторів. Наскільки сучасними є ваші елеватори?
– Щоб пояснити, в яких умовах ми працюємо. Коли ти купуєш, наприклад, старий автомобіль. Спочатку ти лагодиш двигун. От оберніться, бачите цей автомобіль?(показує припаркований в дворі вантажний автомобіль) Він складається з двох частин: тягової сили і причіпа. Наступним етапом після заміни двигуна є заміна “головки” – це те, що тягне автомобіль. А коли вже справи пішли на лад, тоді купуєш нове авто. Приблизно така сама ситуація з елеваторами. Тобто ми пройшли шлях один, два, три, чотири, п’ять. Якщо взяти всю мережу елеваторів, то у нас є “старі автомобілі”: там менше навантаження. А де велике навантаження – новенькі “лялечки”.
– А де розташовані ваші “лялечки”?
– Село Звиняче (Горохівський район), с. Сенкевичівка (Горохівський район), місто Луцьк, село Дерно (Ківерцівський район),м. Рожище, смт. Луків (Турійський р-н.), смт. Млинів (Рівненська обл.) .
– На вашу думку, майбутнє за елеваторами чи за складами? Де вигідніше зберігати врожай?
– Питання, де зберігати сьогодні, не стоїть настільки гостро, як сама реалізація продукції. Ми продаємо сировину. Коли вийдемо на принципово нові ринки, звичайно, майбутнє за елеваторами.
От, наприклад, в американських аграрних компаніях немає складів, бо це найоптимальніша логістика. Рано чи пізно в основному все відправляється на залізницю, до портів. Останні 8 років були супер сприятливими для аграрного бізнесу. Зараз ціни на аграрну продукцію впали вдвічі. Зростає доля ресурсного забезпечення.
Пряма аграрного бізнесу знижується, і коли дійде до боротьби за кожну копійку собівартості, от тоді буде прослідковуватися сама логіка. Поле – склад, склад – елеватор. Правильно? А в майбутньому буде комбайн – елеватор – найоптимальніше рішення.
– Волинські підприємства зберігають у вас свої врожаї?
– Звичайно. Практично на 75 % ми працюємо на волинському зерні.
– У вас є лінія з переробки зерна та власна торгова марка борошна та круп. Який попит на вашу продукцію? Чи продаєте ви її за кордоном?
– Ми виробляємо крупи, борошно, комбікорм. Попит на борошно та крупи стабільний. Сектор продажу їх охоплює Рівненську, Волинську та Львівську області. На сьогодні ми ще не готові до експорту продуктів переробки зерна, адже до кінця не пройшли відповідну сертифікацію. У намірах на 2017 рік її провести, а у 2018 році – запустити нове виробництво і виходити на зовнішній ринок. От з комбікормами бізнес не пішов.
– А чому?
– Не пішов – й усе. Не приділив йому багато часу. Я в нього не влюбився. Якщо бізнесмен влюбиться в якусь тему, тоді воно піде. Комбікорм виготовляємо лише для власних потреб.
УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО НЕ ГОТОВЕ ДО ЦИВІЛІЗОВАНОГО РИНКУ ПРОДАЖУ ЗЕМЛІ
– Як ви вважаєте, яке майбутнє у відкритого ринку сільськогосподарської землі (зняття мораторію на продаж землі)? Чи зашкодить це українським аграріям?
– Я за ринок землі, але я проти нього зараз. На сьогодні українське суспільство ще не готове до цивілізованого ринку землі. Рано нам ще. Мораторій потрібно продовжувати.
– А що потрібно, щоб ситуація змінилася?
– Потрібно, щоб змінилася свідомість у голові самих людей.
– Як саме вона має змінитися?
– По-перше, кожен власник землі повинен відчувати себе її господарем. І коли він буде її продавати, відірвавши від серця, тоді це буде зрозуміло. А не просто підписав папірець – і все. По-друге, є ще частина населення, яка абсолютно несвідома ( за ту “копійку” готові на все), та й законодавча база дуже слабенька. Місяць тому мали неприємну ситуацію з ТзОВ з “Агро-Експрес-Сервіс”, які і скористалися малою обізнаністю населення в земельних відносинах і спробували обробляти нами орендовані землі. Доки людина не буде відчувати, що земля – це її цінність і її багатство, доти не можна відкривати ринку продажу землі. Всі негативні моменти спочатку потрібно відпрацювати на ринку оренди землі, де орендна плата дійде хоча б до 10 % .
– На вашу думку, скільки часу має минути?
– Не менше п’яти років. Це не прогноз, це моя суб’єктивна думка.
Є КОРОВИ, А Є ЗОРІ
– У вас основні площі посів займає пшениця, соя, ріпак. Чому скоротили площі посівів цукрового буряка, кукурудзи?
– Є таке модне сполучення слів – теорія маркетингу. Є “корови”, а є “зорі”. То в нас “корови” – це пшениця, ріпак і соя. А “зорі” – цукровий буряк, тверда пшениця, пивоварний ячмінь, можливо, ще щось з’явиться. Все тримається на цих трьох коровах. Тому що вони стабільні в збуті. Вони не є настільки прибутковими, але стабільні.
– Яким насінням засіваєте поля? Яким компаніям довіряєте найбільше?
– Що таке гроші в сільському господарстві? Гроші – це вал помножити на ціну. Ціна практично від нас не залежить. Вал – це гектар помножити на врожай. Гектарів вже вільних немає, усе зайнято. Що таке врожайність? На перше місце ми ставимо планування (підбір техніки, реалізація, порядок), друге місце – сівозміна, третє місце – насіння (нове та сучасне), четверте – удобрення, п’яте – захист, шосте – жнива.
Чому одні компанії більш розвинуті, багатші в однакових умовах, а інші – менше? Бо все зосереджується тільки в зоні управління. Зона управління – це план, а саме грамотна стратегія та технологія. Наприклад, насіння гібридизоване ріпаку купуємо у фірми “Лемке”, зернові повністю вирощуємо у себе. Тобто ми купуємо генетичний матеріал (пшениці – “SAATEN-UNІON”, “Limagrain”, “KWS”) його розмножуємо, доводимо до кондиції і сіємо в себе. Кукурудза гібридизована купується (Monsanto, Pioneer), соя (Prograin) та горох (Саламанка, Астронавт, Стабіл) вирощується в нас, а виробляються на нашому заводі. Це ж стосується ячменю та гречки.
– А чи використовуєте насіння української селекції?
– Я не люблю про це говорити. Насіння української селекції не використовуємо. Чому? Сталося так, що у 90-ті роки всі провідні спеціалісти були забрані з України. Хоча українські миронівські сорти – інститут ремесла – були колись найкращі, мали хорошу генетику. Хоча і сумно це визнавати, але українська аграрна наука зараз перебуває у повному вакуумі, загнана під стіл.
– Ви активно розвиваєте молочний напрямок у тваринництві. Куди ви збуваєте свою продукцію? Це лише ринки України?
– Не настільки активно. Щодо корів, то це дуже “довгий” бізнес. Маємо намір зробити такий “хіп-хоп” стрибок у тваринництві і до цього зараз готуємося. Наразі поставили перед собою три завдання: бізнес не повинен бути збитковим, наші корови повинні давати хороше генетичне покоління завдяки спермі, штучному заплідненню, поповнення генетики стада. Цей етап займе приблизно від 4 до 5 років. Зараз ми в процесі.
– Чому не займаєтеся свинарством?
– Просто не люблю свиней. Я зараз перебуваю в такому стані, що можу займатися тим, що мені подобається.
– Як пройшли жнива?
– На одному подиху. Взагалі вони показали рівень організації на підприємстві. Приємно бачити, що ми гарно організовані. Самоорганізація праці – це основний резерв на жнивах. Колір, прізвище комбайна немає при цьому значення. Все повинно бути похвилинно розписано. Жнива відбулися в стислий строк і в оптимальному для нас режимі.
– Зібрали очікуваний врожай?
– Ми недобрали від очікуваного плану майже 5 %. Це в загальному. План виконала Млинівська, Горохівська, Турійська зони, не виконала – Ковельська зона. Зі слів агронома, вплинула погода. Був дуже засушливий червень, і коли саме відбувався найбільший налив зернини – була посуха. Така офіційна версія наших агрономів.
Ріпаки приємно нас здивували. Але, знову ж таки, ми збираємо 4, 5 – 5 тон, а цього року “закрили” трохи більше 3-х тон. Тут вже я готовий підтвердити, що це не зовсім вина агрономів. У 2015 році у серпні-вересні не було дощів і була дуже сильна спека – отримали критичний стан ріпаків взимку. Аналіз весною давав одні показники, хоча насправді ми виростили кращий врожай, ніж сподівалися. Щодо пшениці – три дільниці виконали план, а одна дільниця не виконала.
МОЖНА ПІДТРИМУВАТИ “ВОЛИНЬБАСКЕТ”, А МОЖНА ЗРОБИТИ СВОЮ ЛІГУ СЕРЕД СЕЛЯН
– Розкажіть про соціальні проекти. На Дні поля ви говорили, що ваше підприємство платить стипендію учням, які навчаються на відмінно у школах Горохівського району.
– Що таке соціальні проекти і для чого вони нам потрібні? В основі соціальної відповідальності лежить повага до людей, землі, навколишнього середовища. Розуміємо, що довгостроково успішним може бути той бізнес, який реагує на потреби суспільства. Сьогодні суспільство потребує розумних людей, тому ми запровадили програму “Стипендія відміннику”. Отримавши 500-1000 гривень, учень буде це цінувати, бо це престижно. А ще на лінійці його похвалять.
Той же самий футбол. Можна підтримувати “Волиньбаскет”, а можна зробити свою лігу серед селян. У нас є така тема. Усе поділено на чотири географічних зони: Ковельська, Голобська, Млинівська, Луцька і Горохівська. Вони грають між собою чемпіонат, потім відбувається півфінал, а тоді фінал. Ми фінансуємо на кожному етапі. А для тих, хто виграє, стаємо генеральним спонсором із солідним бюджетом. Таким способом ми хочемо популяризувати сільський футбол. Одне діло – коли хлопці ідуть в гаражах на ящиках горілку пити, а друге діло – коли займаються спортом! (говорить з усмішкою на обличчі).
– Чи здійснюєте фінансову підтримку таких дітей в університетах аграрного спрямування? Можливо, “вирощуєте” для свого підприємства майбутні кадри?
– Моя дочка, наприклад, вступила в аграрний університет, перша в рейтингу.
– Я вас вітаю! Якість викладання краща в інших містах? Чи потрібно їхати навчатися за кордон?
– Я дочці показав усе. Вона прийняла рішення навчатися в Україні, в місті Києві, вступивши до англомовної групи навчання. Спочатку необхідно володіти теоретичними знаннями, а потім, звичайно основною є практика.
Група наших підприємств тісно працює з студентами. Проте минулого року не взяли на роботу жодного випускника волинського вишу, вони нам не підійшли. Набрали 2-3 курс, випускників технікумів.
– Але взагалі з ЛНТУ берете випускників?
– Беремо (зітхає). От в офіс зайдіть, подивіться середній вік працівників. У нас є три прошарки: заслужені працівники, клуб 55-60+, локомотив – це 40 років і молодь. В нас практично “вилетіло” покоління, кому зараз 50 років.
Головний наш агроном, наприклад, молодий хлопець – 29 років.
ДЕКОМУ МОЖЕМО ДАТИ ГРОШІ, А ДЕКОМУ БОЇМОСЯ ЇХ ДАВАТИ
– Ви надаєте кредити фермерським господарствам. Яка ситуація з поверненням коштів?
– До того, аби фермери вчасно повертали кошти, ми дійшли за деякий час. По-перше: з нами потрібно розраховуватися, тому що у протилежному випадку вони отримають погану репутацію. І якщо потім доведеться до когось звернутися за допомогою, не розрахувавшись з нами, навряд чи хто допоможе. По-друге: не розрахувавшись – втрачають доступ до технологій, одним словом, ми викреслюємо “зі списку в заповіті”.
А для того, аби розрахунки пройшли легко, ми надаємо доступ до усій знань та технологій, які використовуємо ми аби мати гарні фінансові результати.
– Консультуєте їх? Даєте рекомендації?
– Спочатку разом аналізуємо стан господарства, його потреби, а тоді в процесі спілкування відбувається особисте кредитування. Немає єдиного стандарту. Декому можемо дати гроші, а декому боїмося їх давати. Тоді даємо ресурс і спонукаємо дотримуватись відповідних технологій. Кажу, як є. Багато господарств ми витягнули з досить “цікавого” стану. Дефолтів дуже мало.
– То ви з ними треніги проводите?
– Перед тим, як дати гроші нашим фермерам, ми проводимо навчання цілу зиму. У нас є клас. Я особисто з ними працюю майже місяць. Розповідаємо про моделі бізнесу, як не втратити гроші.
– Який ефект?
– Без промивки мізків нічого не буде.
НАМ ПОТРІБНА АМЕРИКАНСЬКА МОДЕЛЬ ГОСПОДАРЮВАННЯ – ЖОРСТКА КОНКУРЕНЦІЯ
– Зараз нашим фермерам важко? Вони не мають державної допомоги, дотацій?
– Не треба ніякої допомоги від держави! Нам потрібна американська модель господарювання – жорстка конкуренція. Дотація – розпаскуджує людей. Якщо тобі дали компенсацію на тарифи – субсидію, хіба ти заміниш у хаті вікна чи котел? Так само і в аграрному бізнесі, якщо тебе почнуть “кормити” дотаціями, ти не будеш ефективно розвиватися. Мінімізуй витрати – оптимізуй врожайність! Потрібно працювати!
– Багато хто з іноземців започаткували свої фермерські господарства в Україні. Чи є у них переваги перед вітчизняними фермерами?
– Вже ні. В них була перевага 10 років назад. Коли вони прийшли з технологіями, знаннями, жилкою господаря. От “Хавест – Агро” (Рівненська область) –типовий приклад. Там така історія: 6 дітей у батька – фермера, але на всіх землі не вистачило. Старші скинулися, відкупилися від меншого брата, а той з цією сумою приїхав в Україну. Починав з малого, а сьогодні зробив дуже класне, ефективне господарство.
– Чи приваблива Україна для іноземних інвесторів?
– Нам не треба чужих. Аграрний блок може дати раду собі сам.
– Що для цього потрібно?
– Не заважати.
– Не заважити кому? Один одному чи державі?
– У бізнесі не повинно бути червоних зон (війн), повинен бути доступ до дешевого ресурсу. І ми самі собі дамо толк.
– Як ви вважаєте, за ким майбутнє: за фермерами чи за великими агрогосподарствами?
– Я розрізняю чотири основних моделі господарювання:
- до 50 гектарів – сам агроном, директор, тракторист, дружина бухгалтер, а син допомагає;
- 500 гектарів – сам директор, агроном, інженер, має найнятих робітників і бухгалтер, знову ж таки дружина чи дочка, як правило;
- від 1,5 до 3 тисяч гектарів – це класичні колгоспи.
- 5 тисяч гектарів.
Всі вони мають право на господарювання. Оптимальним, на мою думку, є господарство з 5 тисяч гектарів. Ми на сьогодні маємо до 18, 5 тисяч гектарів обробітку. Але ми не є холдингова система господарювання. Наш агросектор складається з 4 господарств, які живуть своїм життям, але мають централізоване фінансове, технологічне управління. Я не бачу майбутнього у великих аграрних холдингів, тому що коли піде боротьба за кожну копійку собівартості, вони не зможуть ефективно господарювати.
– Аграріям блокували відшкодування ПДВ у червні. Офіційна причина – аграрії підозрюються в отриманні збільшених сум відшкодування на не зовсім законних підставах. 1 липня Кабмін дозволив ДФС проводити документальні перевірки сільгоспвиробників щодо можливого порушення режиму повернення податку на додану вартість. Як Ви прокоментуєте цю ситуацію і якою вона є зараз?
– Моя мрія, щоб бізнес спокійно працював згідно чітко встановлених правил, яких будуть дотримуватися всі учасники: бізнес та держава. З 1 січня 2016 року було введено диференційовану сплату ПДВ для агропідприємств в залежності від виду діяльності (на спец рахунках лишаються кошти в розмірі 15 % від продажу зернових та технічних культур, тваринництва-80 %, інших видів діяльності – 50 %). Для великих підприємств це не є особливою проблемою, адже відекспортувавши продукцію, вони мають право на відшкодування ПДВ. Дрібнішим звичайно складніше. Особливо не заздрю бухгалтерам, що реєструють податкові накладні у Державному реєстрі, врахувавши як працює Інтернет у віддалених селах. Щодо перевірок можу сказати одне треба вести чіткий облік, тоді для переживань немає підстав.
– Рівненське приватне підприємство “Агро-експрес-сервіс” здійснило рейдерський захват ваших земель у Рівненській області. Як відомо, ваша компанія та 17 керівників найбільших агрогосподарств Рівненської області звернулися з відкритим листом до голови ОДА Олексія Муляренка задля вирішення ситуацію, що виникла. Що відбувається зараз?
– У нас все добре. Тому що ми показали, у нас повний порядок в команді – всі на своїх місцях, чітко спрацювали в напрямках безпеки , а наша репутація об”єнала навколо нас інших аграріїв На нашій стороні правда. Ми ні до кого “не полізли” щось забирати, а постояли за своє. Зараз це питання вирішується у визначеному законодавством порядку.
Це не війна Дудки і Костючка – двох бізнесменів між собою – це війна двох систем. Холдингової (Агро-експрес-сервіс) і кооперативної (Волинь-зерно-продукт). Ми в своїй основі маємо навчання, тренінги – це є основи кооперативної системи господарювання. Вся Європа, США, Канада в кооперації. На мою думку, кооперативна система має кращі шанси вижити, ніж холдингова.
МОЯ ПОЛІТИКА – ЦЕ РОБИТИ ЯКІСНО СВОЮ СПРАВУ І НАВКОЛО СЕБЕ ОБ’ЄДНУВАТИ ЛЮДЕЙ
– У вас тісні стосунки з головою Аграрної партії України Віталієм Скоциком. Чи підтримуєте ви політичну силу, яку він очолює?
– Ми куми. У мого друга з Київщини хрестили дитину. Я не політичний, я аполітичний. Моя політика – це робити якісно свою справу і навколо себе об’єднувати людей. Потрібно жити за законом і бути конкурентними бізнесменами – це дві моїх основних позиції.
– А чи запрошували вас до котроїсь з політичних сил? Пропонували очолити посаду в області, районі?
– Звичайно. А для чого? Можна я буду просто хорошим бізнесменом, колгоспником, аграрником? Політика – це не моє. А класична приказка, що якщо ти не займаєшся політикою, то рано чи пізно вона займеться тобою, то я на це дивлюся по-іншому.
– Яких інновацій та нових проектів слід очікувати від “Волинь-зерно-продукту”?
– Стабільності в роботі з нашими партнерами, новинок в системі управління наших партнерів.
– Чим ви найбільше гордитеся?
– Гординя – злий порок. “Волинь-зерно-продукт”, група компаній ТМ “ВІЛІЯ” – це мої найуспішніші бізнес проекти. Намагаємося досягнути успіхів у малому, а це допоможе досягнути великого.
Розмовляла: Вікторія ЧУБАРКО