ЗМІ

Група компаній ТМ «Вілія» та насіннєве господарство «Волинь-Нова» знаходяться на півдні Волинської області — у зоні достатнього зволоження та на грунтах високої якості. Це дозволяє вирощувати якісний посівний матеріал з високою вагою тисячі зерен та енергією проростання.

Розмноженням насіння від провідних європейських виробників компанія займається десять років та є базовим для Волині, Рівненщини та Львівщини. З 2015 року компанія має змогу реалізовувати насіннєвий матеріал за межу свого регіону.

У перший день АгроЕкспедиції ми відвідали– «Волинь Нова» (підрозділ «Волинь Зерно Продукт»)

У новому європейського рівня офісі нас зустрічає незмінно усміхнений та енергійний господар Євген Дудка.

Коли ми були тут минулого разу (на день поля 17 червня 2015 року) цієї будівлі ще не було, а тепер пан Євген уже запрошує нас на відкриття насіннєвого заводу і ще одного елеватора, який ще навіть не почав будуватися. Але пан Євген називає точні дати.

«Будуватися довго зараз невигідно, тому ми будуємо швидко», — посміхається Євген Дудка.

Що стосується мети нашого візиту – перебігу посівної та стану озимих, Євген Степанович, як завжди, правдивий та спокійний.

«Ми знаходимося на Волині і розуміємо, що це, в першу чергу, зона озимих культур. На весну в нас навантаження невелике», — говорить Євген Дудка.

За власними оцінками, близько 7% ріпаку не перезимувало. На пшениці були приморозки, але у господарстві вирішили залишити усе без змін.

«Максимум, що зробили – дали додаткових 150 кг азоту на зріджених площах. У нас найулюбленіший сорт – «Азано», він дуже вимогливий, але і високоврожайний. Його частка становить приблизно 10% серед пшениць», — говорить Євген Дудка.

У господарстві вирощують три основні культури: пшеницю, ріпак та сою. Останню – років зо п’ять. Буряк цього року не перевищує 7% від посівних площ. До кукурудзи ставляться дуже стримано, на силос традиційно вирощують гібрид «Богатир» компанії «КВС-УКРАЇНА».

«Зараз на ринку фактично немає хорошого та якісного насіння гороху, тому ми передбачили багато насіннєвих посівів. Близько 600 га посівних площ. Бачимо зміну клімату і ризики, що виникли у минулому році щодо вирощування сої. Зараз ми плануємо частину товарної сої замінювати на горох», — пояснює Євген Дудка.

Під сою у господарстві виділено близько 4 тис. га. Цього року посіяли багато пшениці твердих сортів. Їх планують експортувати. Зокрема такі пшениці користуються попитом в Австрії та Італії.

До речі, минулорічна врожайність пшениці по господарству склала 8,8 ц/га на круг. За секретами господарства виїжджаємо на поля. На останок господар говорить про ще одне цьогорічне досягнення своєї компанії.

«Ми збудували насіннєвий завод. Змонтували його за зиму. Потужності заводу щодо пшениці – 12 т/год. Себе повністю забезпечуємо власним насінням: горохом, соєю, пшеницею, ячменем, яриною. Купуємо лише гібриди», — говорить пан Євген.

Затрати на посівну цього року, за словами Євгена Дудки, зменшилися у доларах, але збільшилися у гривні.

«Якщо взяти витрати на 1 га, то вартість міндобрива, дизпалива знизилася в доларовому еквіваленті, ЗЗР – на рівні. Зарплата в гривнях, оренда в гривнях. Через це в доларах затрати на 1 га впали, а в гривнях зросли», — говорить пан Євген.

Поля Волині

На полях підприємства нас зустрічає головний агроном «Волинь Зерно Продукт» Ярослав Мазуренко і відразу ж доповідає, що буквально годину тому завершили сіяти цукрові буряки. Також відсіяли горох, яру тверду пшеницю, ярий пивоварний ячмінь, залишилися, лишилися ще кукурудза й соя.

У зв’язку із відкриттям заводу підприємство цього року вирішило зайнятися вирощуванням гороху на насіння. Цією культурою засіяли 137 га.

Що стосується озимих, у цьому господарстві вони мало чим відрізняються від загальної картини по регіону.

«Вологи восени, як ви знаєте, було дуже мало. Посіяли ми 3,8 тис. га ріпаку, з них майже 7% пересіваємо ярим ріпаком. Якщо те, що не пересіяли взяти за 100%, то 30% із них у гарному стані, 40% — у середньому, а 20% — у поганому, але таких, що не пересіваються. Озима пшениця у структурі посіву займає до 35%. Підмерз сорт «Азано» — це близько 10%. Жодної площі не пересіваємо. Там, де перемерзло даємо додатковий азот на регенерацію та відновлення», — розповідає агроном.

Крім того, Ярослав Мазуренко займається навчанням агрономів. Він говорить, що необхідність своєї школи виникла через те, що заходи Syngenta, Monsanto та інших компаній, що проводилися для агрономів, дають дуже мало практичної користі і спрямовані лише на те, щоб продати свою продукцію.

 

«А ми зробили зріз знань і я вже бачу, що кожен з моїх хлопців знає і яких знань йому не вистачає. Я даю на зиму завдання для самостійного вивчення і тоді після зими, перед початком сезону, ще один зріз, завдяки якому ми бачимо, чи підкачали ми трохи мізки чи ні», — розповідає Ярослав Мазуренко.

Ділитися знаннями

Сьогодні господарство Євгена Дудки проводить реалізацію цікавої ідеї щодо співпраці з малими та середніми сільгоспвиробниками, оскільки саме вони, на думку Євгена Дудки, розвиваються на даний момент.

«Ми не кажемо, що ми кооператив. Ми є містком між великими виробниками і фермерами. У нашій державі є агрохолдинги, що живуть своїм життям, так звані «Fat Cat », знатні господарі, які вважають, що всього досягли і їм більше немає куди розвиватися. Таких цікавлять лояльні умови і ціни. І є середні та малі, які сьогодні розвиваються найбільше. З ними ми ділимось технологіями, які знаємо», — говорить Євген Дудка.

 

Усе, чого вимагають досягти представники «Волинь Зерно Продукт» — щоб їх підопічні господарства заклали правильно посівну 2016-2017 року. Для цього достатньо узяти за взірець господарства, що входять до структури компанії і стежити за інформацією, яку про роботу в них агрономи щодня розміщають на сайті.

«Ми маємо господарства, розташовані в чотирьох різних зонах Волині, які за своїми умовами відповідають зонам господарювання наших партнерів. Тобто будь-який партнер може дивитися на нашу технологію, щоб отримувати кращі врожаї», — пояснює Євген Дудка.

«Волинь Зерно Продукт» надає партнерам ресурс. На сьогодні компанія кредитує своїх партнерів приблизно на 250 млн. Схема кредитування тут така: або кредитують усім, або нічим.

«Надаємо міндобрива, насіння, паливо, ЗЗР у кредит, якщо є історія позитивних відносин з нами. Рахуємо теоретичний урожай, теоретичні ціни і ризикуємо, але лише за умови, що до нас в усьому прислухатимуться щодо технології та сівозміни», — розповідає господар.

Євген Дудка – знана на Волині людина, чия діяльність пов’язана з сільським господарством. Він – з-поміж тих, кого вносили до рейтингу ТОП-100 впливових людей краю. З початком неоголошеної війни на Сході нашої держави його прізвище прозвучало серед фундаторів чи не найдієвішого на теренах області благодійного фонду «Волинь-2014», що допомагає захисникам нашої держави.

А зовсім нещодавно з’явилася неофіційна інформація про те, що Євген Дудка – ще й серед засновників нової громадської організації. Отож, запропонувала співрозмовнику розпочати діалог із сільського господарства і його діяльності у цій царині. Проте, упродовж годинної розмови зачепили чимало тем, зокрема й такі надактуальні для нашої держави питання бізнесу, влади і політики.

– Як пишуть ЗМІ, «за спиною молодого керівника Євгена Дудки вже невеличка бізнес-імперія». З чого вона складається?

– Це можна назвати поступальним рухом середньостатистичного бізнесмена у селі нової формації. І мотивацією для цього стало те, що насправді сільське господарство найбільш стійке до криз (згадайте хоча б останні – 1998-1999, 2004-го, нині). Наприклад, за рахунок можливості отримати за вирощене валютну виручку. Зараз по всій Україні є чимало таких людей, як я. Вони на фоні багатьох заслужених-перезаслужених господарників уміють грамотно розпоряжатися ресурсами.

З чого стартувала моя бізнес-імперія? Починав з торгівлі. А взагалі перша спроба «сільгоспбізнесу» бере початки ще з часів, коли будучи студентом їздив по селах і торгував висівками. Зі мною, до речі, мандрувала і моя майбутня дружина. Ми їздили й торгували: перше, друге, п’яте, десяте… Після закінчення інституту четверо людей з однієї групи (я, моя дружина, нинішній наш директор (головний бухгалтер в минулому) і ще один хлопчина) вирішили спільно піти на «свої хліба». Й у 2001-му заснували фірму «ВОЛИНЬ-ЗЕРНО-ПРОДУКТ», якій зараз – уже 14 років.

Спочатку була лише торгівля, потім – придбання першого виробничого підприємства. Тоді видалася така нагода: був міжколгоспний комбікормовий завод у Луцьку, що ледве зводив кінці з кінціями – нікому не потрібний, і який можна було придбати за смішну ціну (хоч тоді -це для нас була чимала сума). Отож, ми його купили за 60 тисяч доларів. Бо розуміли, що хочемо, і побачили, що можемо на цій базі організувати необхідний нам виробничий майданчик.

Виробничих потужностей не вистачало, а тому були давальцями на ДП «КХП №2» і на макаронній фабриці «Боніта». Все вдавалося, і рівно через п’ять років придбали друге підприємство. І так пішло.

До речі, як я вже казав, перше купили за 60 тисяч доларів, а вже через три роки взяли під нього кредит на мільйон доларів. Основою стала економіка, пішов ріст. Ми правильно оперували кредитними ресурсами, потроху скуплялися. Так вийшло 7 підприємств-елеваторів: Луцьк, Млинів, Дерно,Луків, Рожище, Звиняче, Сенкевичівка.

Потім доля закинула нас в село Ватин, придбавши там підприємство, «зайшли» в село, одразу ж добросовісно розрахувавшись з людьми за майнові паї, викупивши їх в один день. І так все упродовж цих років чіплялося одне за друге. Як результат нашої роботи- наявність цілої структури підприємств різних напрямків діяльності.

Перший – це великий трейд: купуємо, продаємо, експортуємо зернові та олійні культури; роздрібна торгівля зерновими,борошном, крупами, макаронними виробами. Тут нашими контрагентами є крупні зернотрейдери, хлібзаводи, маркети та дрібний споживач.

Другий напрямок – виробництво. Маємо 8 майданчиків з елеваторним господарством, глибинною переробкою і як окремий вид діяльності- будівництво. За рахунок того, що ми почергово налагодили мережу елеваторів по всій області, нашим клієнтам-аграріям зручніше планувати логістику «поле-елеватор». Тут надаємо ряд послуг: прийом, відвантаження, доведення зерна до кондиції, зберігання.

Що стосується переробки зерна- це виробництво борошна, круп, комбікормів. Плюс — наявність великого парку автомобілей, адже це можливість вчасно, за вимогою клієнта, доставити або перевезти вантаж. Сформована будівельна бригада поки закриває власні потреби у будівництві, адже щороку намагаємося ввести в експлуатацію новий об’єкт. Третій напрямок я називаю «село і люди»,- це робота сьогодні на майбутнє. Я відчуваю, що тваринництво має перспективу. Тому ми і утримаємо 3 тисячі поголів’я великої рогатої худоби. Маємо як м’ясну, так і молочну породи. Досить успішно працюємо. Кадри для забезпечення якісної роботи теж є.

Головного «тваринника» (супер спеціаліст, скажу я вам) я переманив із Прилук (а родом він взагалі з Дніпропетровська). Маємо висококваліфікованого основного технолога аграрного виробництва (агроном), який керує абсолютно всіма виробничими процесами по землі. Директором аграрного напрямку ТзОВ «ВОЛИНЬ-ЗЕРНО-ПРОДУКТ» є Віталій Карпюк (екс-заступник голови ОДА – авт.).

Взявши його досвід і доклавши амбіції молодого агронома, отримую хороші результати. Структура агровиробництва складається з 4 господарств, в обробітку яких землі як Волинської так і Рівненської області. Загалом виробляємо чистого продукту в абсолютному значенні – в межах 100 тисяч тонн.

Минулого року нам намолот був 92 тисячі тонн. Для порівняння – один вагон вміщує 60 тонн, 100 вагонів – 6 тисяч тонн, а 92 тисячі тонн – це десь 1,5 тисячі вагонів. Це те – що ми виростили в минулому році.

– Ваша розповідь одразу ж народжує наступні питання. Діяльність пов’язана з сільським господарством. І ви – заможний чоловік. Це якось не надто вписується у стереотип, що з роботи на землі не розбагатієш. Як вам це вдається?

– Знаєте, кажуть: що на землі можна заробити тільки горб, то я так не думаю. Повторюся – аграрний бізнес найстійкіший для криз і село може міцно стояти на ногах, маючи великий потенціал нашої землі й українських людей.

Плюси: по-перше, Волинь розміщена в особливій географічній зоні, яка достатньо зволожена, що дає хороші результати аграрного виробництва, які ніде більше в Україні не можливі. Посилює ще й зручна експортна позиція. Друге – кадри. Мої спеціалісти – це в основному люди до 30-ти. Вони регулярно бувають на галузевих тренінгах, за кордоном, на практиках. А третє – що ми отримали доступ до технологій, тобто постійно вдосконалюємося.

Сукупність цих факторів дає можливість будувати потужний аграрний бізнес. Якщо проаналізувати динаміку останніх 5-ти років, вона позитивна. Хоча зараз нас і очікуватиме 2-3 тяжких для села роки.

– Підприємства, які ви представляєте, експортують продукцію. Ви теж бували за кордоном. Досвід яких країн щодо сільського господарства мрієте втілити у життя в Україні?

– На сьогодні потенціал нашого сільського господарства більший і потужніший, ніж у Європі. По-перше – родюча українська земля. Друге – масиви площ і застосування масового виробництва (тобто техніка з наборами «правильних» агрегатів). І ще, що дуже важливо, комунікація, спілкування й обмін досвідом між самими господарниками.

Я сам бачив, як за кордоном сусіди-господарники між собою не говорять, не те щоб ділитися секретами. А у нас – все відкрито. Що є позитивного, що треба взяти? Ну, звичайно, технології, культуру виробництва (бо у нас і досі трапляється, що біля стовпів величезні шматки землі неорані) та пошану до праці на землі з юного віку.

«Село – то престижно, село – то круто, село – це той сектор економіки, де молоді люди можуть себе проявити», – ось якою має бути мотивація. Якщо брати металургію чи торгівлю, то тут можливості вклинитися вже мінімальні. А на селі перспектив більше. Тобто, молоді і креативні люди сьогодні мають можливість проявити себе саме в аграрному виробництві.

– Стосовно теми аграрного виробництва: не раз чула тези, що без державної підтримки у вигляді різноманітних дотацій тут не обійтися.

– Перше, що нам потрібно, це зрозумілі правила гри. Друге – відрегульовані земельні відносини. Третє – максимально не заважати господарникам (я вже не кажу про те, щоб сприяти). І все буде нормально.

– Відрегульовані земельні відносини. Продаж землі: яка ваша думка?

– Має бути, але не на часі. Під час кризи не можна продавати. Я за ринок землі, але – наразі на років 3-5 мораторій, щоб все стабілізувалося. Тільки, коли люди стануть відносно багатшими, вони зможуть достойно продати свій шматок землі.

– Під час дискусій з приводу того, варто чи ні Україні приєднуватися до ЄС, чимало опонентів цього союзу апелювали, зокрема, до того, що наше сільське господарство не витримає конкуренції. А ви як вважаєте?

– Через 3-5 років витримає. Чому? Бо на сьогодні ринок склався так: є нині чимало керівників старої формації , які сіли на депозит і пишаються тим: мовляв, я з вкладу плачу зарплату. Давайте проаналізуємо: інфляція «влупила» по його депозиту? Для мене, якщо мільйон є на рахунку, – це проблема. Бо гроші не працюють. Якщо мільйона мені не вистачає – то є нормально. І зараз хоч і небагато, але з’являються прогресивні господарники.

На Волині їх можна нарахувати десятків зо два. Чого їм бракує? Доступу до ресурсу. До речі, от для чого треба ринок землі і земельний банк. Але тут треба почекати, бо ми до цього ще не готові. І головне для цих прогресивних бізнесменів – аби вони не стали лінивими і зупинилися на досягнутому. Бо є у наших людей таке в ментальності, що заробив, грубо кажучи, на хату і на джип – і заспокоївся.

А треба триматися в тонусі, запроваджувати нові технології і т.д. І є ще така категорія господарників, як «динозаври». Вони якось там порпаються, не додаючи ресурсу, не запроваджуючи технологій. Майбутнє – точно не за ними. Для того, щоб стати конкурентними, треба взяти таку модель економіки сільського господарства, де є прибуткові інвестиції, які працюють, є гроші як оборотний капітал (посівний матеріал, дизель, міндобрива), є основний капітал (ферми, елеватори і т.д.) ну і такі інші фактори. Головне – щоб вдалося витримувати повний технологічний цикл.

– Членство у СОТ…

– Тільки «за»…

– Що заважає стати повноцінним конкурентоспроможним членом організації?

– Нас намагаються під будь-яким «соусом» туди не пустити. Бо ми «задушимо». Чому? В нас нижча собівартість. Невисока плата за оренду землі: в середньому – тисяча гривень за гектар, що становить 40 євро. За кордоном – 400 євро. Ми платимо в рік до 100 тисяч гривень механізатору. А в них – 4 тисячі євро в місяць. Вони мають нині дуже багато обмежень по екології. Наші вимоги – менш жорсткіші. Тобто, ми конкурентні і нас реально бояться там.

– Заговорили про вартість оренди землі. Коли вигідна вона державі, пайовикам і фермерам. Де «золота середина» у цьому питанні?

– В абсолютному значенні цього не назву. Є поняття «ринок землі». Є продавець орендних відносин (пайовик) і покупець (юридична чи приватна особа), який пропонує свою вартість. І чим більша конкуренція буде на ринку, тим буде краща ціна. Тут мають бути тільки ринкові відносини – класичні попит і пропозиція. Чим успішніше буде господарство, тим краще воно платитиме за гектар землі. Але враховується не тільки те, скільки платять. Враховуються такі фактори, як відношення до землі, до села, до громади і роботи з нею. Це теж має чимале значення. Варто сказати, що на сьогодні люди порозумнішали і вже не продаються за гречку, як було ще років 10 тому.

– Проблема адекватних цін на сільськогосподарську продукцію та борги, які накопичуються, наприклад, перед тими ж таки здавачами молока. Як ви це бачите?

– Це все – теж проблеми відсутності конкуренції. Бо що таке заготівля молока в людей? Якщо в селі, умовно кажучи, буде хоч три заготівельники, то не буде заборгованості чи проблем із якістю сировини. Коли він один – він і диктує правила гри. Ми, наприклад, для себе порахували, що нам вигідно купувати в людей молоко на вигодовування телят, а своє реалізовувати. Отож, ми платимо одноосібникам, з якими працюємо, за молоко і стимулюємо додатково: закладаємо й удобрюємо пасовища, даємо безкоштовно жом. Тобто, заманюємо до себе. І, повторюся, проблем не буде, як з’явиться конкуренція. Тут, знову ж таки, треба мінімум державної регуляції, зрозумілі та чіткі правила гри для всіх учасників процесу і жорстка диктатура закону. І така вимога – загалом до всього сільськогосподарського виробництва.

– На яких галузях роблять ставки ваші підприємства? У чому бачите перспективи?

– Зараз я спробую на пальцях пояснити це (бере ручку й папір – авт.). Я розділяю для себе такі моделі господарювання. Перша – господарство на 5 гектарів плюс-мінус, і сам собі голова-механізатор-тракторист, працює одна сім’я (хазяї). Потім – від 50 до 500 гектарів – тут уже є найнята праця, і так далі (тобто трудові відносини). Далі – 500-1500 гектарів, міні-структура. І 1500 плюс, або структура. Далі вже можна розвиватися, як хочеш. І от: новий бізнесмен заходить на цей ринок.

Перше питання, яке й визначатиме подальші дії, – якими коштами він оперує? Друге – що він хоче? Кошти мінімальні – треба шукати свою «родзинку». Наприклад, тепличку чи козячу ферму, виноградник чи помідорник. До речі, минулого року їздили на Ківерцівщину? Бачили, як насадили плантацію помідорів? Правда ж, «жирна» тема? І людина знайшла свою ланку. Так треба працювати при першій моделі господарювання. Коли йдеш далі і використовуєш найману працю, то треба пам’ятати: хороший спеціаліст хоче хорошу заробітну плату та ряд інших стимулів: машину, хату, достойний садочок чи школу дітям, і щоб до нього – з пошаною (посміхається – авт.).

Я вважаю, що наявність фахівців просто необхідна, а оплата праці повинна відповідати навантаженням. У перспективі моїх фірм – корпоративна співпраця з дрібнішими партнерами шляхом підписання договорів. Унікальність Волині у тому, що в нас немає холдингу. Тут максимальний землевласник (чи, точніше, земле-орендатор) – Діброва Валерій Григорович, у якого більш ніж 12 тисяч гектарів землі в одних руках. А так загалом переважає агробізнес окремих сімей. І це вже вони самі мають знайти оте «своє», що можуть зробити і на чому заробити.

– Чи є соціальні програми заохочення для працівників ваших підприємств? Які? Взагалі – що таке для вас соціально відповідальний бізнес?

– Перша й основна складова – достойна заробітна плата. Ми були з категорії підприємств, які не платили відносно високої зарплати, бо були на етапі становлення і не мали достатньо ресурсів, оптимізувалися на кожному кроці. Пізніше, крок за кроком, почали піднімати. Зараз я прийняв для себе рішення, що буду платити від 20-ти до 40% вище ринку.

Друга ознака соціально-відповідального бізнесу – це допомогти, коли погано. У нас є норма, що керівник підрозділу має право на свій розсуд виплатити аванс в розмірі трьох місячних ставок наперед, а тоді вирахувати до кінця року. Безповоротною є матеріальна допомога при хворобі, виділяємо кошти на похорон. Три оклади, два тижні оплачуваної відпустки плюс автобус і моє авто – коли наші працівники одружуються-виходять заміж. А ще ми співпрацюємо з сільрадами. Наприклад, у деяких школах відмінникам шкільного навчання платимо стипендії.

Щоб всі знали – вчитися престижно, і треба здобувати знання та з дипломами повертатися до села, бо воно нині повинне розвиватися. На зустрічах зі школярами та учнями наголошую: «Вчіть англійську, вона згодиться. Намагайтеся між собою спілкуватися англійською. Так, хай ламаною, воно поправиться. Головне знання, а досвід набудеться».

Радує, коли у наших працівників народжуються діти. І декрет у нас не проблема, а велика радість – із законною відпусткою та додатковими грошовими заохоченнями. Плюс житлове питання намагаємося частково вирішувати.

Наприклад, ми колись давно купили підприємство у селі Звиняче на Горохівщині. Там було старе приміщення. Перспектива – розібрати по цеглині, а ми зробили будинок для молодих спеціалістів. Це – теж соціальна відповідальність бізнесу. Загалом же між селянами і нами є так званий меморандум (хоч він і не написаний).

Ми кажемо: давайте зрозуміємо, що є перспектива розвитку села, треба вирішувати питання газ-вода-дорога плюс дослухатися до поточних вимог громади: тут світло провели, десь з каналізацією допомогли, а там кладовище окультурили чи стихійне сміттєзвалище ліквідувати. Але це все повинно бути солідарно, за спільної ініціативи та капіталовкладення сільського голови, керівника підприємства та неоголошених лідерів населеного пункту і його громади. Ще один елемент соціально відповідального бізнесу в селі – на наші поля щоп’ятий рік потрапляє органіка.

– Щороку посівна ставить перед аграріями нові виклики. Які вони були нині? Чи 2015-го внесла корективи у плани, що і скільки садити, війна на Сході й анексія Криму?

– По-перше, якщо ти справжній управлінець-власник, то ніколи не будеш робити «битви за урожай, битви за посівну». Все повинно іти планомірно, спокійно, без махання руками. Не можна шарахатися у вирощуванні з однієї культури в іншу. Повинна бути затверджена сівозміна, плани. І за будь-яких обставин за рахунок ефективності виробництва та високої врожайності і низької собівартості ти будеш конкурентним. А щодо анексії та війни, то практично вони не несуть великого впливу на ціни що складаються на аграрних ринках України . Україна по ячменю – експортер номер один, по пшениці вона теж у лідерах. Ціни формує світовий ринок.