Треба знати роботу зсередини: як директорка господарства стала трактористкою
Керувати господарством, відповідати за тисячі гектарів землі та команду працівників — для Катерини Чубко це не означає залишатися осторонь роботи в полі. В інтерв’ю «Еспресо.Захід» вона розповідає, чому вирішила сама сісти за кермо трактора.
Для Катерини участь у проєкті «Від навчання до працевлаштування: професійне навчання для жінок та інших цільових груп» стала ще одним кроком у професійному розвитку та вкотре довела: нові професійні навички ніколи не бувають зайвими.
Із цікавості
Уродженка Одещини Катерина Чубко вже шість років керує господарством на Львівщині, яке входить до групи компаній ТМ «ВІЛІЯ». За освітою вона інженер-технолог, а сьогодні відповідає за понад 10 тисяч гектарів землі та команду з 67 працівників.
У дитинстві вона любила гратися в директорку, але не будувала конкретних кар’єрних планів. Каже, завжди просто йшла за тим, що її цікавило. Саме цікавість згодом привела її й до трактора. Щойно стала директоркою, підлеглі одразу почали її вчити. «Просилася в хлопців, бо мені дуже було цікаво: а як цей трактор проїде, а як цей, а дай тут порулити, а дай тут поїздити».
Виклики війни
Після початку повномасштабного вторгнення бажання освоїти трактор стало не просто захопленням, а практичною необхідністю. Через мобілізацію працівників господарство дедалі частіше стикалося з кадровими викликами. Багато механізаторів стали на захист країни – деякі з них, на жаль, загинули. Тож уміння працювати на техніці для керівниці господарства стало ще й способом бути готовою підстрахувати команду в критичний момент.
«Коли жнива, ми взагалі не зупиняємось. Якщо тракторист чи комбайнер обідає, то хтось має сісти на його техніку і продовжити роботу. Були моменти, коли «прилітало» в поле, коли людина на тому полі працювала. Я просто хочу бути готовою вирішити будь-які ситуації».
Минулого року вона отримала посвідчення тракториста категорії А1 і тепер може офіційно працювати на легких тракторах під час виконання сільськогосподарських робіт. Наступною метою стало отримання категорії А2 для роботи з потужнішою технікою.
Саме тому Катерина долучилася до проєкту «Від навчання до працевлаштування», який реалізувала Національна установа розвитку в межах Мультидонорської ініціативи Skills4Recovery за фінансової підтримки Європейського Союзу, Німеччини, Польщі, Естонії та Данії.
Проєкт поєднав навчання безпосередньо на підприємствах із підготовкою, що враховує реальні потреби роботодавців. За час його реалізації професійне навчання, перепідготовку та підвищення кваліфікації пройшли 916 учасників, а 842 із них успішно завершили навчання й отримали нову роботу – це майже 92% усіх учасників.
За словами Катерини, найбільша перевага проєкту – можливість навчатися без відриву від роботи та здобувати нові кваліфікації, які роблять працівників більш універсальними. Особливо цінним вона вважає те, що навчалася разом із колегами –— головним агрономом і головним інженером. Матеріали курсу команда обговорювала разом, ділилася досвідом і дискутувала з викладачами.
«Школа» поля
Катерина переконана, що професія тракториста набагато складніша, ніж може здатися на перший погляд. Робота вимагає не лише вміння керувати технікою, а й знань із різних сфер та готовності швидко реагувати на нестандартні ситуації.
«Коли їдеш на тракторі і за тобою є ще вантаж, треба розуміти кут повороту, правильно розвернути, не нашкодити ні собі, ні сусіду. А це ще й охорона праці, треба розуміти взаємозв’язок показників лічильників в тракторі, механізми управління, поломки базові, що робити, якщо загорівся трактор або зупинився».
Окреме задоволення Катерині приносить можливість бачити поле зсередини – спостерігати за птахами й тваринами та помічати те, що лишається непомітним з офісу.
«Є технологічні помилки, є просіви, є десь недокропили, є таке, що треба зупинитися до чогось придивитися. Ти це все побачиш тільки з кабіни трактора».
Без стереотипів
У компанії Катерина наразі єдина жінка-трактористка. Проте вона переконана, що війна вже давно перекваліфікувала дуже багатьох українських жінок.
«Війна показала зовсім інший вимір жіночності в Україні. Жінки не сидять склавши руки, поки чоловіки воюють. Я це і по селах бачу. Мали люди пай, мали маленький тракторчик, чоловік пішов на фронт. Рік пройшов – бачу, жінка уже на тракторчику їздить і щось в полі робить».
Попереду жнива і нові виклики. Через війну аграрний сектор продовжує відчувати нестачу кадрів, але Катерина переконана: зупинятися не можна. Вона добре пам’ятає весну 2022 року, коли багато хто не розумів, що буде далі і чи варто взагалі виходити в поле.
«Ми сідали з інженерами, навіть не з трактористами, і сіяли. Я пам’ятаю, приїхав тоді ще якийсь французький телеканал, а ми саме міндобрива в полі розкидали. І вони питають: «А як ви бачите своє майбутнє?» А я кажу: «От в полях і бачимо. Ракети летять, а ми сіємо, і будемо сіяти, і будемо збирати». І з таким настроєм ідем далі».
